Грабовський С. та ін. Нариси з історії українського державотворення / С.Грабовський,С.Ставрояні, Л.Шкляр. - К.; Генеза. -608с.
Тема 4. Галицько-Волинська держава.
СОБЛИВОЇ уваги в ро-"згляді процесів державотворення в Україні заслуговує епоха, що припадає на XIII - першу половину XIV ст. Саме в цю добу колишня Київська Русь розпалася остаточно на окремі князівства-уділи, а точніше, на грунті цих уділів постали цілком самостійні державні утворення, як-то: Галицько-Волинське, Полоцьке, Володими-ро-Суздальське князівства, Новгородська республіка та низка інших, менш значних.

Внаслідок цього в історичній науці тривалий час панувала думка, що колишня давньоруська державність припинила своє існування, а на її руїнах виникло - як наступник Київської Русі - Володими-ро-Суздальське князівство, а потім і Московське цар-

105

104

Ч PI1l И IK I (ІГІ1 VKI'AIHl I. К • >• v ПІ РЖАВОЇ ИОІ'ІНІІЯ

сгво. Проте видатний український історик М.Гру-шевський переконливо довів, що безпосереднім наступником державності Київської Руси-України було Галипько-Волинське князівство: «Київський період перейшов не у володимиро-московський, а в галицько-волинський XIII в.

, потім литопсько-польський XIV-XVI в.»1. Отже, українська державність, сформувавшись в княжу добу, продовжила своє існування в дещо зміненому вигляді на галицько-волинських землях.

Такої ж думки дотримується і переважна більшість українських істориків, позбавлених стереотипів великодержавницько-російської та радянської історіографії. Зокрема, історик С.Томашівський взагалі вважав Галицько-Волинське князівство першою власне українською державою, бо в Київській державі він добачав значний чужорідний елемент.

М.Брайчевський, досліджуючи питання, пов'язані з історією української державності, доходить висновку, що вона є прямою наступницею державницьких традицій Київської Русі, які збагатила власним досвідом Галицько-Волинська держава. Так, зокрема, він стверджує, що державу часів Данила Галицького можна вважати «першим українським королівством». Спростовуючи традиційну історіографію, вчений констатує, що держава Данила Галицького виходила за рамки пересічного уділу, бо територіальне вона становила набагато масштабніше утворення, ніж Інші удільні князівства. Отож,

Тема 4.

'ИЦЪКО-ВОПИНСЪКА ДЕРЖА ЕРШЕ УКРАЇНСЬКЕ КОРОЛІ]

' " А

кия* л доил

зазначає Брайчевський, Галицько-Волинську державу слід оцінювати як державу загальноукраїнську: «У кожному разі іншого, рівночасного йому, утворення в Україні не існувало»2, - пишг історик. Зауважимо, що ще на початку XIII ст. колись впливові Київське, Новгород-Сіверське, Чернігівське, Перея славське князівства втратили свою могутність, а після походу Батия вони були значною мірою спустошені і фактично припинили існування як незалежні держави.

Дещо дискусійним може виглядати питання про назву Галицько-Волинської держави: князівство чи королівство. В класичній українській історіографії, починаючи з М.

Грушевського і закінчуючи Н.По-лонською-Василенко, Галицько-Волинська держава називається князівством. З цього приводу Полонсь-ка-Василенко зазначає: «Є неясна вказівка, що до Романа приходило посольство від папи Інокентія III, пропонуючи йому королівську корону, але він відмовився від неї»3. При цьому вона посилається на авторитет М.Грушевського. Враховуючи те, що Галицько-Волинська держава часів князювання Романа проіснувала недовго, якихось п'ять-шість років, після яких наступила пора князівсько-боярських усобиць, чужоземних інтервенцій - як з боку Польщі, так і з боку Угорщини, - очевидно, Іцо в цей період князівство ще не перетворилося на королівство.

Тільки із здобуттям влади князем Данилом, який проводив активну зовнішньополітичну діяльність,

107

106

НАМІСИ І ІСІОГІІ УКРАЇНСЬКОЇ О ;П:РЖЛВОТВОРШИЯ

орієнтовану на Захід, вдалося із князівства

створити королівство в європейському

розумінні цього терміну.

Доба Данила Галицького

[

ОМУ так сталося? Слід врахувати, що князівства й уділи, які постали на теренах Київської Русі, зокрема і Галицько-Волинське, в цей період зазнавали жорсткого тиску з боку Золотої Орди. Проте, якщо Володимиро-Суздальске, а потім і Московське князівство визнали владу золотоординського хана, Галицько-Волинське чинило активний спротив чужоземному пануванню. Складовою цього спротиву був план Данила Галицького організувати хрестовий похід проти ординців, у якому б брали участь і європейські держави. УСПІХОВІ цих намірів мало б сприяти подолання наслідків церковного розколу 1054 року. І хоч сам Данило Галицький лояльно поставився до цієї ідеї, arte її не сприйняла православна ієрархія. Зокрема, митрополит Кирило, колишній спільник Данила Галицького, навіть порвав стосунки з князем і подався на північ, до Олександра Невського, який теж був противником унії.

Таким чином, те, що у 1253 році князь Данило був коронований королівською короною, можна вва-

КНЯЖА доь

жати символічним актом геополітичних розрахунків галицького зверхника. І хоч йому не вдалося організувати хрестовий похід, проте, починаючи з середини XIII ст., Галицько-Волинське князівство як загальноукраїнська держава перетворюється на королівство. До його складу входило майже все сучасне Правобережжя України, включаючи Київ. Ще за часів Романа Галицького Київ опинився у сфері впливу галицько-волинського князя, і це мало своє продовження за часів його сина Данила. «Галицько-Волинський літопис» оповідає про те, як Данило, їдучи в столицю Зол отої Орди місто Сарай, зупинився у Видубицькому монастирі біля Києва і молився за спасіння Землі Руської.

Визнавши формально зверхність Орди, Данило не покладав рук заради того, щоб звільнитися від гноблення, у 1254 році він виступив з великим військом проти татарського намісника Куремсиі завдав татарам тяжкої поразки. Як зазначає Брайчевський, «український король визволив досить великі терени в сточищах Південного Бугу, Ірпіня, Тетерева. Але подальший наступ захлинувся, оскільки Данилів союзник литовський князь Міндовг не подав обіцяної допомоги»4.

За кілька років Данилові довелося вдруге схрестити зброю з татарським військом на чолі з темником Бурундаєм. На цей раз Данило зазнав поразки і змушений був укласти з Ордою невигідний мир. Зокрема, умовою цього миру було знищення укріп-

108

109

НАРИ! Й t ІСІОГ1І УКГАІІК hk ) ДГІ'ЖЛІШІ ВОІ'І ПНЯ

лень таких місі, як Володимир-Волинський, Луцьк, Крем'янець, Львів та інші.

Невдовзі - у 1264 році - король Данило помирає. Історіографія пов'язує з цим діячем такі акції, як об'єднання в єдину державу земель в,д Подунав'я до Подніпров'я і від Билині до Поділля, а також зміну форми правління - від традиційного князювання до королівського владарювання. М.Брайчевський з цього приводу зазначає: «Була 'Іо справді непересіч-нл особа - видатним державець, політик, дипломат, полководець, що багато зробив для своєї держави. Незважаючи на надзвичайнісіь тодішніх обставин, йому вдалося зміцнити Українське королівство-, ведучи досить складну гру: на сході - проти татар і на заході - проти підступних сусіді'' -- Литви,По;ІьІці,

Угорщини, які поглядали на Україну ласими очима, очікуючи слушної нагоди, аби скориставшись драматичною ситуацією на сході, примножити свої володіння»5.

п:

Династія Даниловичів

'ИТАННЯ про наступництво королівської корони Да нила Галицького залишається достатньо дискусійним. Так, якщо Н.Полонська-Василенко вва-

КНЯЖА ДОКА

жає, що наступником Данила був його молодший брат Василько, то М.Брайчевський зазначає: наступником Данила став його син Лев. Проте це розходження не змінює принципово питання, оскільки Василько помер у 1270 році і якихось помітних наслідків свого панування не залишив.

Продовжувати державницьку політику свого батька намагався Лев. Історики майже одностайно відзначають, що Лев був найталановитішим з-поміж синів Данила, у зовнішній політиці пріоритетними він вважав відносини з Польщею. Це не випадково, оскільки Лев виступав навіть претендентом на краківський престол, хоч і невдалим. УСПІШНИМИ були його дії відносно Угорщини. Так, у 1281 році Лев повернув частину Закарпаття з Мукачевим до складу української держави. У цей період кордони Га-лицько-Волинської держави розширилися до найбільших меж, яких вона ніколи не мала перед тим. Широкі дипломатичні зв'язки з Чехією та Тевтонським орденом сприяли тому, що ім'я Лева потрапило до багатьох західноєвропейських історичних джерел. З них ми довідуємося, що чимало європейських князів та королів добивалися союзницької допомоги з боку Лева. Що ж до відносин з Ордою, то тут Лев Дещо змінив тактику свого батька Данила: він не чинив татарам спротиву, а рахувався з їхньою волею. Зокрема, йому доводилося навіть всупереч власним інтересам ходити війною на Польщу та Литву. Не дивлячись на таку лояльність, Леву все-таки не

Тема 4.

ИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЛ ДЕР ЕРШЕ УКРАЇНСЬКЕ КОРОЛІ

111

110

НАРИСИ і ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВО ТВОРЕНИЯ

вдалося забезпечити спокою держави, бо татари використовували галицько-волинські землі як плацдарм для своїх нападів на сусідні країни. Ознакою залежності від Орди Галицько-Волинського королівства була і сплата контрибуції татарам. Проте, як зазначає М.Грушевський, не дивлячись на весь жах татарського панування, воно було все ж таки легшим, порівняно з тим ігом, в яке потрапило Володи-миро-Московське князівство.

Король Лев помер у 1301 році, залишивши по собі пам'ять як про одного з видатних державних діячів ХНІ ст. Н.Полонська-Василенко наводить слова з одного анонімного географічного трактату, датованого 1308 роком, що був знайдений у Парижі: «Рутенія - величезна країна, сусідня з Грецією та Болгарією; ця країна... тепер платить данину татарам, а князь її - Лев»6.

Наступником Лева на троні Галицько-Волинського королівства був Юрій І. Він мав державний досвід, бо тривалий час співпрацював із Левом, проте його характер відрізнявся від характеру попередника. В його рисах домінували миролюбство і схильність до компромісів. Можливо, внаслідок такої вдачі, як зазначають деякі історики, він втратив місто Люблин у 1302 році.

Своєю столицею Юрій І обрав Володимир-Во-линський. В його державі інтереси Волині домінували над інтересами інших земель. Історичні джерела змальовують добу правління Юрія І як час розквіту,

КНЯЖА ДОЬА

спокою та економічного добробуту королівства. В час його перебування при владі сталася одна знаменита подія, а саме, у 1303 році у Галицько-Волинсь-кій державі була встановлена окрема митрополія. Оскільки митрополит Київський на той час перемістився на північ, до Володимира-на-Клязьмі, то фактично українська православна єпархія опинилася без вищого церковного ієрарха.

Утворення Галиць-ко-Волинської митрополії заповнювало штучно утворений вакуум у церковному житті і знаменувало неперервність церковної традиції України-Русі, самостійність української церкви і її безпосередню підпорядкованість Вселенському патріархові з осідком в Константинополі. Цей факт в історичній літературі коментується і як вияв пошани з боку Візантії до першого Українського королівства.

Добрими були стосунки Юрія І з сусідніми країнами, зокрема Куявською лінією польських князів, а з Тевтонським орденом він навіть уклав союз з розрахунку на протистояння експансіоністським намірам Литви.

Спадщина Юрія І дісталася його синам - Андрію і Леву II, які правили дуумвіратом. Вони іменували себе «князями всієї Руси», у такий спосіб висловлюючи претензії на наступництво державницьких традицій Київської Русі. Домінантою зовнішньополітичної діяльності галицько-волинського дуумвірату була орієнтація на союз з Тевтонським орденом. Брати проводили активну протекціоністську пол-

Династія Даниловичів

113

И ( ІГНИ'ІІ V'RPMIK I,KOI І І M "*AH> II ВІЧ1! ПНЯ

112

Занепад Галицько-Волинської державності

п:

ітику щодо торгівлі. Важливо підкреслити, що саме в цей час на українських землях вперше з'являється Магдебурзьке право, яке надавало містам привілею на самоврядування. Першим таким містом був Ся-нок, який отримав цей привілей у 1320 році.

Хоч це і не досить з'ясовано, але існує припущення, що брати Андрій і Лев II вели активну боротьбу з татарами і, можливо, в цій боротьбі вони і загинули. Політичний імідж українського дуумвірату в європейських країнах був респектабельним. Так, у листі до папи Римського Владислав Локетка зазначає, що Андрій і Лев II були «останніми руськими князями-схизматиками, які були непереможним щитом проти жорстокого татарського народу». Ці слова наводить у своїй «Історії України-Руси» М.Гру-шевський.7 Окрім цього, в Угорщині існувала партія вельмож, яка воліла бачити одного із братів кандидатом на угорський престол, оскільки братам довгий час вдавалося утримувати закарпатські здобутки Лева І. Історична наука вважає, що оскільки жоден з братів не мав дітей, то династія Даниловичів урвалася 1323 року.

ГРИБЛИЗНО два роки ІГалицько-Волинський трон залишався вакантним, хоч претендентів не бракувало. У 1325 році галицько-волинські бояри главою держави обрали князя Болеслава, сина Марії, сестри останніх правителів Андрія та Лева II, який прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава. Він правив з 1325 по 1340 роки. У зовнішній політиці Юрій II Болеслав тримався союзу з Прусією як противагою Польщі, відносини з якою були ворожими. У 1337 році разом з татарами він навіть намагався повернути Люблин, але безуспішно. Юрієві вдалося налагодити дружні стосунки з Литвою, які були покріплені шлюбом з дочкою князя Гедимінаса.

Продовжуючи політику Данила Галицького, Юрій протегував містам. За його час в державі збільшилася кількість міст, яким надавався привілей Магдебурзького права. Зокрема, такий привілей отримав Львів. Юрій сприяв німецькій колонізації на українських землях. Проте всередині держави проти Юрія II виникла досить сильна боярська опозиція. Вона закидала Юрію Болеславу політику протегування чужинцям, зокрема, німцям. В цьому опозиціонери вбачали намір Юрія Болеслава запровадити в королівстві католицьку релігію. Як наслідок опозиційних настроїв, Юрій II Болеслав стає жертвою змови. 1340 року його отруєно. Як зазначає

115

114

ІІЛІ'Ж И Ч ІСГОРН УКРАЇНСЬКОЮ ДГ.РЖЛВОТВОРЕІШЯ

tnu І 111 dun

144»' -С. (l)J

ЛІТЕРАТУРА:

М.Грушевський, відтоді розпочалися репресії як щодо кола прихильників Юрія Болеслава, так і щодо чужинців.

Загибель Юрія II Болеслава виявилася катастрофічною для Галицько-Волинської держави. Це був час, коли західні сусіди України вийшли зі стану анархії і розпочали новий етап державотворення -Польща під проводом Казиміра Великого, Угорщина під проводом Карла-Роберта. Історик С.Тома-шівський, підбиваючи підсумки історії Галицько-Волинської держави, пише, що українці «збурили свою національну державність. На спорожнену по-літично українську землю кинулися тепер сусіди»8. Настав період, коли Україна-Русь втратила не лише власну князівсько-королівську династію Даниловичів, а й державну незалежність.

Розпочався новий етап в історії українського державотворення - етап обмеженого суверенітету, протекторату, політичної залежності від міцніших

і зорганізованіших сусідів. Першими державами,

які скористалися з цього, стали Литва,

Польща та Угорщина.

України - Пьвів, 1091 *>. Дорошенко Д Нариси Історії 'к-

раїни - 1 1 - К, 1991 6 Пашуто В Т Очерки по истории

І алиако-Во Іьінской Руси - М ,

1450 7. Піцкоиа і 1 . Шуст Р М. Ливіцник ->.

Історії України. -Т.1-3 - К.,199V ' 94. 8 Томашівський С. Історія України

Старинмі віки і середні віки. -

Мюнхен, 194Я.

1 Ьраичі'всьмій М Ю Перше укра-;ік ьке кориттство Конспект к юри України Нина концепція //Старожитності -49 -1991.

J BtiiH.'ifHKii Полшкька II. Історія 'країни v лі'чх т JH.IX - 1.1 -К ,14uj

3 Гру шевський М. Історія у краї ни'-Руси. -Т.З. - K..IW2

4 Груші'вський М.С. 'Звичайна сху-ма «русскси» Історії й справа ра-шонлтьного укчаду Історії східного слов'янства // вивід прав

< пред след >
вернуться к содержанию
вернуться к списку источников

перейти на главную страницу



Релевантная научная информация

Тема 4. Галицько-Волинська держава.




  1. Тема 4. Галицько-Волинська держава. - История государства и права
  2. Грабовський С. та ін. Нариси з історії українського державотворення / С.Грабовський,С.Ставрояні, Л.Шкляр. - К.; Генеза. -608с. - История государства и права
  3. § 1. Методика та етапи підготовки промови - Риторика
  4. Тема 1. КРАЇНСЬКИЙ ЕТНОС ТА ЕТНОНІМІЯ - История государства и права
  5. § 1. Функції правової деонтології - Правовая деонтология
  6. РЕКОМЕНДОВАННАЯ ЛИТЕРАТУРА - История государства и права
  7. Проблемне коло «Історії державотворення» - История государства и права
  8. Тема 3. КНЯЖАДОБА: КИЇВСЬКА - История государства и права
  9. Тема 11. ЦЕНТРАЛЬНА РАДА, ГЕТЬМАНАТ, ДИРЕКТОРІЯ: НЕЗАВЕРШЕНЕ ДЕРЖАВОБУ-ДІВНИЦТВО - История государства и права
  10. Тема 13. Становлення політичної системи - История государства и права
  11. Теория государства и права Учебники по праву
  12. КОПЕЙЧИКОВ. КОНСТИТУЦИОННОЕ ПРАВО - Конституционное право
  13. ПРОГРАМА КУРСУ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО Загальні методичні вказівки - Административное право
  14. Тема 1. Основні характеристики Конституції України як Основного Закону нашої держави - Конституционное право
  15. І. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ПРАВОВА ДЕРЖАВА: ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОВПЛИВУ - Теория государства и права
  16. § 4. Основные характеристики конституционной модели российской правовой государственности - Теория государства и права
  17. §2. ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ - Административное право
  18. Тема 2. ДЕРЖАВНІСТЬ ДОБИ АНТИЧНОСТІ І РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - История государства и права
  19. Тема 5. ЛАТЕНТНА ДОБА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ (ЛИТОВСЬКО-РУСЬКА ДЕРЖАВА) - История государства и права
  20. Тема 6. Козацька республіка - История государства и права
Другие источники научной литературы направления

История государства и права




1. Крашенинникова Н.А, Жидков О. А.. История государства и права зарубежных стран. Ч2. 1991
2. Черниловский З.М.. Всеобщая история государства и права. 1996
3. Крашенинникова Н.А, Жидков О. А.. История государства и права зарубежных стран. Часть 1.. 1997
4. П.П. Музыченко, Н.И. Долматова. История государства и права Украины в вопросах и ответах. Ч. 1.. 1999
5. С. Л. СКАЗКИН. ХРЕСТОМАТИЯ ПО ИСТОРИИ СРЕДНИХ ВЕКОВ ТОМ I. 2000
6. Ильин Ю.Д.. Лекции по истории и праву Европейского Союза. 2000
7. О.И. Чистяков. История отечественного государства и права. Ч. I: Учебник. 2001